| Ќа головну |
¬бивство ƒжона Ћеннона
ћарк „епмен, вбивц¤ ƒжона Ћеннона, був фанатом —ел≥нджера ≥ зачитувавс¤ "Ћовцем у жит≥". ¬важаЇтьс¤, що саме цей роман вплинув на нього наст≥льки, що в≥н вбив Ћеннона. ћабуть, "Ѕ≥тлз" були дл¤ „епмена вт≥ленн¤м "phoney". ÷ей роман (на в≥дм≥ну в≥д ≥нших твор≥в —ел≥нджера) справд≥ дуже сильно впливаЇ на псих≥ку нестаб≥льних людей.
ѕ≥зн≥ше ¤ збираюсь написати про це детальн≥ше ≥ на окрем≥й стор≥нц≥.ѕересл≥дуванн¤ ƒжод≥ ‘остер
ѕ≥сл¤ того, ¤к ‘остер зн¤лась у ф≥льм≥ "“акстист", њњ почав закидувати любовними листами з цитатами ≥з "Ћовц¤ у жит≥" один тип. ¬она мала необережн≥сть на них в≥дпов≥сти. якось в≥н перестр≥в њњ п≥сл¤ школи ≥ нал¤кав до п≥всмерт≥, бо ви¤вивс¤ псих≥чно ненормальним. «а¤вив, що вб'Ї њњ, ¤кщо вона втратить свою невинн≥сть. «апхнути його до психушки не вдалось, бо л≥кар≥ ви¤вили, що в≥н ц≥лком безпечний, кр≥м того його батько був нафтовим магнатом (що, мабуть, було важлив≥ше). …ого частково ≥золювали, але листи з погрозами продовжували надходити до ‘остер й дал≥. ¬се це сильно зм≥нило житт¤ акторки, змусило вступити њњ на ф≥лолог≥чний факультет ун≥верситету, де вона займалась вивченн¤м творчост≥ —ел≥нджера. ѕро нього вона написала ц≥каву дипломну. Ќадал≥ своЇ особисте житт¤ вона тримала у страшн≥й таЇмниц≥, намагалась не привертати до себе уваги (не користувалась косметикою, скромно од¤галась ≥ т.д.). ” таЇмниц≥ вона тримаЇ нав≥ть ≥м'¤ батька свого сина.ѕ≥дп≥льн≥ виданн¤ ранн≥х опов≥дань
” с≥мдес¤тих з'¤вилась книга ранн≥х опов≥дань —ел≥нджера, ¤к≥ в≥н заборон¤в видавати (The Complete Uncollected Short Stories of J. D. Salinger, Volume 1 and 2, 1974). √овор¤ть, що видавець ц≥Їњ книги був змушений полишити —Ўј, аби уникнути арешту ‘Ѕ–, ще ≥снуЇ ≥нформац≥¤, що п≥д ≥менем "ƒжон √р≥ндберг", виступаЇ орган≥зац≥¤ х≥п≥. ѕ≥сл¤ цього виданн¤ —ел≥нджер розпочав маштабну юридичну т¤ганину з книгопродавц¤ми, що розповсюджували книгу. « них були ст¤гнут≥ так≥ величезн≥ грош≥, що надал≥ знайти п≥дп≥льн≥ виданн¤ у —Ўј практично неможливо.
’оч п≥зн≥ше ц¤ книга перевидавалась к≥лька раз≥в, ≥ншими людьми, й у значно кращому вигл¤д≥ (див. "Ѕ≥бл≥ограф≥¤"). ™ й рос≥йськ≥ переклади, наприклад, видавництва "‘ол≥о". “≥льки до ’аркова довг≥ руки ‘Ѕ– не д≥стають.
”ривки √айла ¬≥вера
∆урнал "‘ен≥кс", що виходив у 40-х, знову з'¤вивс¤ у 1970-му, його перш≥ к≥лька випуск≥в м≥стили, поруч з ≥ншими речами, к≥лька незв'¤зних лист≥в та щоденник, подан≥ чолов≥ком, що називав себе "√айл ¬≥вер" (Giles Weaver).
≤снують досить сильн≥ ознаки, що ц≥ уривки написан≥ —ел≥нджером, але точно сказати не можна. —тиль дуже схожий на його ≥ ситуац≥њ, що описуютьс¤, могли статис¤ у його житт≥ в цей пер≥од.
≥лька рок≥в згодом ћарк ‘≥лл≥пс розмовл¤в з видавц¤ми "‘ен≥кса" ≥ д≥став досить прозор≥ нат¤ки, що њх автор справд≥ був —ел≥нджером, ¤кий "вчинив невелику хитр≥сть" (weaving some guile = Giles Weaver). ћарк написав статтю дл¤ "—етедей –ев'ю" (Ћистопад/√рудень 1985, ст. 39) у ¤к≥й в≥н описуЇ уривки √айла ¬≥вера й намагаЇтьс¤ довести, що њх автором був —ел≥нджер.
÷≥ тексти можна знайти в де¤ких великих американських б≥бл≥отеках у зимових (1970) та весн¤них (1971) випусках журналу "‘ен≥кс" (The Phoenix). ¬они, проте, досить неч≥тк≥ ≥ сильно особист≥. ¬они розпов≥дають про житт¤ автора у Ќортгемптон≥, ћасс≥ та п≥вденному ¬ермонт≥, про його депрес≥ю ≥ роздуми щодо р≥зних речей. Ќе сл≥д однозначно вважати, що њх автор —ел≥нджер, це лише можливо.
¬≥ль¤м ¬артон
÷е була дуже поширена чутка у 1981, вона стверджувала, що —ел≥нджер знову почав видаватис¤ п≥д псевдон≥мом ¬≥ль¤ма ¬артона (William Wharton). Ќав≥ть "Ќью-…орк “аймс: нижковий огл¤д" говорив про це у той час. јле вона невдовз≥ зникла, бо ¬≥ль¤м ¬артон ви¤вис¤ реальним автором.
¬артон написав "Ѕ≥рд≥" (Birdy) дуже попул¤рний роман, на ¤кому ірунтувавс¤ дуже попул¤рний ф≥льм з такою ж назвою (й з дуже попул¤рним саундтреком ѕ≥тера •ебр≥ела )
- Birdy, by William Wharton, Vintage Books, 1992, 309 pages, ISBN: 0679734120.
- Birdy, 1984, VHS.
“омас ѕ≥нчон
„имало чуток також пов'¤зували —ел≥нджера з в≥домим автором “омасом ѕ≥нчоном (Thomas Pynchon), ¤кий теж досить таЇмнича особист≥сть. ¬важали, що —ел≥нджер продовжуЇ писати п≥д ≥менем ѕ≥нчона. ѕроте т≥, хто читали обох автор≥в добре пом≥т¤ть велику р≥зницю у стил≥, отже ц¤ чутка нев≥рна. јле вона знову виплила на поверхню наприк≥нц≥ 90-х у зв'¤зку з виданн¤м нового роману ѕ≥нчона (ћейсон та ƒ≥ксон) п≥сл¤ дуже довгоњ перерви та оч≥куванн¤м виходу (¤кий не в≥дбувс¤ ≥ дос≥) "’епворту" —ел≥нджера.
- Mason & Dixon, by Thomas Pynchon, Henry Holt & Company, Inc., 1997 (hardcover), ISBN: 0805037586
- Mason & Dixon, by Thomas Pynchon, Henry Holt & Company, Inc., 1997 (paperback), ISBN: 0805058370
ѕад≥нн¤ дому √лас≥в
≤снуЇ легенда, пов¤зана з рукописом, що виник м≥ж 1975 та 1978 й називавс¤ "ѕад≥нн¤ дому √лас≥в" (The Fall of the House of Glass), й можливо був написаний —ел≥нджером.
ƒесь у цей час л≥тературний додаток "Ћос-јнджелес “аймс" начебто надрукував статтю про цей роман. ѕроте ц¤ статт¤ не знайдена, тому, можливо, вона й не ≥снуЇ.
—айт Salinger.org, стверджуЇ, що ≥снуЇ ¤к м≥н≥мум одна людина, що справд≥ читала коп≥ю ц≥Їњ книги, отже щось п≥д ц≥Їю назвою справд≥ Ї.
ƒ. узьменко 2002-2004