| Ќа головну | << ƒосл≥дженн¤ ≥ статт≥ |
"як страшно, коли кажеш: ¤ тебе люблю, а на тому к≥нц≥ телефонного дроту хтось у в≥дпов≥дь тоб≥ кричить: "ўо?"" - говорить один з героњв пов≥ст≥ ƒжерома ƒев≥да —ел≥нджера "¬ище крокви, буд≥внич≥!".
“аких питань, що св≥дчать про брак порозум≥нн¤, у його творах безл≥ч, ними визначаЇтьс¤ головна тема письменника. ÷е - висловлена в найр≥зноман≥тн≥ших художн≥х образах - проблема людського сп≥лкуванн¤, людськоњ сп≥льноти, це - запереченн¤ в≥дчуженост≥ людей, що роз'њдаЇ кап≥тал≥стичний механ≥зований св≥т, њхньоњ страшноњ самотност≥ в бетонно-асфальтових джунгл¤х*.
—ел≥нджеров≥ виповнилось тридц¤ть два, коли 1951 року з'¤вилась його пов≥сть "Ќад пр≥рвою у жит≥", що уславила письменника. √олден олф≥лд стоњть сьогодн≥ у р¤д≥ героњв найкращих твор≥в американськоњ л≥тератури - в≥д √екльберр≥ ‘≥нна до старого рибалки —анть¤го з пов≥ст≥ ≈.’ем≥нгуе¤ "—тарий ≥ море".
’ем≥нгуей колись казав, що вс¤ американська л≥тература вийшла з роману ћарка “вена "ѕригоди √екльберр≥ ‘≥нна". ” цьому твор≥ ћарк “вен подививс¤ на сусп≥льн≥ виразки очима п≥дл≥тка, сприйманн¤ ¤кого ще н≥чим не замулене, природне, чисте.
√олден олф≥лд - типовий американський п≥дл≥ток, х≥ба що трохи ≥нфантильний ¤к на своњ ш≥стнадц¤ть. ” цьому героЇв≥ письменник н≥би з≥брав найкраще, найсв≥тл≥ше ≥з св≥тобаченн¤ американських п≥дл≥тк≥в його в≥ку, намалювавши свого роду зб≥рний образ, у ¤кому сприйн¤тт¤ "дорослого" св≥ту загострене, але й пронизливо точне.
Ќайчаст≥ше в своњй опов≥д≥ √олден повторюЇ слово "фальш"**. —кр≥зь в≥н натрапл¤Ї на фальш, на неправду, на сурогат, на обман, знаход¤чи Їдину вт≥ху в щирому й безпосередньому сп≥лкуванн≥ з≥ своЇю маленькою сестричкою.
Ќе випадково пов≥сть "Ќад пр≥рвою у жит≥" вийшла у перекладах багатьма мовами св≥ту: в цьому твор≥ з особливо гостротою ви¤влено сутн≥сть "американського способу житт¤", змальовано сховану за блискучим фасадом бездушн≥сть, духовну порожнечу, породжену св≥том наживи ≥ б≥знесу.
як жертву "злого житт¤" √олдена критики не раз пор≥внювали з кн¤зем ћишк≥ним з "≤д≥ота" ƒостоЇвського ≥ з ƒон ≥хотом.
≤ справд≥ невпинн≥ намаганн¤ √олдена хоч ¤кось пробитис¤ кр≥зь загальний фальш житт¤, що його оточуЇ, хоч на мить дихнути св≥жим пов≥тр¤м, у чомусь нагадують ≥ безкорисливу доброту ћишк≥на, ≥ героњчну, хоч ≥ марну боротьбу за своњ ≥деали лицар¤ сумного образу.
¬ певному сенс≥ можна сказати, що √олден - траг≥чна постать, бо т¤гнетьс¤ до дитинност≥, заперечуючи доросл≥сть ¤к стад≥ю обов'¤зковоњ моральноњ деградац≥њ людини, ≥ врешт≥ потрапл¤Ї до л≥карн≥ з нервовим зривом. јле ж зовс≥м не через свою особливу псих≥ку, не через хвороблив≥сть. ѕроблема-бо в роман≥ стоњть значно ширше, н≥ж проблема юнака √олдена. ÷е проблема морального ≥ соц≥ального бутт¤ всього американського сусп≥льства.
“а √олден усе ж не втратив ще остаточно в≥ри в житт¤. ѕопри вс≥ знегоди ≥ хворобу, лишаЇтьс¤ в ньому головне й принципове - в≥ра в людину, в те, що повинна-таки ≥снувати справедлив≥сть ≥ правда, бо людина за своЇю природою добра. ≤ хоч це й приховано п≥д машкарою скепсису й удаваного суто п≥дл≥ткового цин≥зму, по сут≥ нав≥ть у в≥дчањ √олден не втрачаЇ свого оптим≥зму.
—аме так≥, ¤к √олден, ≥ Ї над≥Їю јмерики, саме вони виступали проти в≥йни у ¬'Їтнам≥, проти агресивних зам≥р≥в щодо уби й саме вони зараз п≥дтримують революц≥ю в Ќ≥карагуа, засуджуючи пол≥тику "неоголошеноњ в≥йни" —Ўј проти молодоњ революц≥йноњ крањни.
≤нш≥ героњ —ел≥нджера - це теж, власне, однодумц≥ √олдена, т≥льки що старш≥ й, сказати б, вищого ≥нтелектуального р≥вн¤.
Ѕ≥льш≥сть твор≥в —ел≥нджера пов'¤зан≥ сюжетно: геро¤ми њх Ї члени великоњ родини √лас≥в.
” родин≥ колишн≥х актор≥в √лас≥в семеро д≥тей. ћ≥ж найстаршим —≥мором та наймолодшою ‘ренн≥ - 17 рок≥в р≥зниц≥. ¬с≥ д≥ти √лас≥в щедро обдарован≥, з надзвичайно тонкою ≥ вразливою псих≥кою, вс≥ вони не знаход¤ть соб≥ м≥сц¤ в сусп≥льств≥, в ¤кому змушен≥ жити.
Ўукаючи ≥дейну основу дл¤ свого запереченн¤ житт¤, вони вдаютьс¤ до сх≥дних рел≥г≥й, до буддизму, ≥ндуњзму та окремих христи¤нських догмат≥в. ќдне слово, до давно забутих тверджень, надзвичайно далеких в≥д сучасност≥.
” пов≥ст≥ "‘ренн≥" той самий фальш житт¤, що стоњть поперек горла √олденов≥, в≥дштовхуЇ в≥д оточенн¤ њњ героњню. —тандартне мисленн¤, розрахунок, ц≥лковитий конформ≥зм, в≥дсутн≥сть власного "¤" у ровесник≥в та у вс≥х довкола викликаЇ у ‘ренн≥ хворобливе запереченн¤ всього, що вона бачить.
‘ренн≥ йде шл¤хом самовдосконаленн¤. Ѕажаючи позбутис¤ честолюбивих почутт≥в, вона залишаЇ театральну студ≥ю, хоч маЇ акторський хист, але пот≥м впадаЇ в розпач ≥ не може дати соб≥ ради, аж доки њњ старший брат «уњ не приходить њй на допомогу***.
«уњ стверджуЇ гуман≥стичне начало в будь-¤к≥й робот≥, в ус¤к≥й життЇд≥¤льност≥. —лужити вищому ≥деалу - вс≥м люд¤м, ось що головне, проголошуЇ «уњ.
” пов≥ст≥ "¬ище крокви, буд≥внич≥!" головний герой —≥мор √лас так ≥ не з'¤вл¤Їтьс¤ на сцен≥. ќпов≥дь про нього та його одруженн¤ ведетьс¤ в≥д ≥мен≥ молодшого брата —≥мора Ѕадд≥ √ласа.
ћ≥ж братами ц≥лковите порозум≥нн¤, але н≥хто, кр≥м Ѕадд≥, не здатен зрозум≥ти нелог≥чних вчинк≥в ≥ висловлювань —≥мора, про ¤кого весь час точатьс¤ розмови. —≥мора вважають трохи несповна розуму, диваком, а тим часом в≥н просто у св≥й спос≥б (тут в≥н дуже схожий на √олдена, хоч ≥ значно старший за нього) протестуЇ проти св¤тенництва та фальшу, в ¤ких захр¤сли його сп≥вв≥тчизники, ≥ намагаЇтьс¤ виробити в соб≥ правдиве ставленн¤ до св≥ту, а надто до власноњ дол≥, до свого коханн¤.
¬ес≥льним гост¤м кумедною видаЇтьс¤ розпов≥дь про те, що —≥мор не м≥г прињхати на власне вес≥лл¤, доки почував себе аж надто щасливим. тим часом —≥мор по-своЇму маЇ рац≥ю. Ќе в≥дчуваючи себе спроможним под≥лити з г≥стьми свою рад≥сть, оск≥льки життЇв≥ ц≥нност≥ в них принципово р≥зн≥, —≥мор аж н≥¤к не йде на компром≥с ≥ нехай таким чином, але все ж виступаЇ проти усталеноњ громадськоњ думки.
¬ бездушному, затхлому св≥т≥ живе героњн¤ опов≥данн¤ "“упташка-невдашка" ≈лоњза. ¬она розум≥Ї у глибин≥ душ≥, що давно вже втратила вищ≥ ≥деали, ≥, розмовл¤ючи з≥ шк≥льною подругою, марно силкуЇтьс¤ у минулому своЇму, в роках дитинства та юност≥ в≥дшукати себе - справжню, кращу. “им часом њњ маленька донька –амона витворюЇ св≥й у¤вний св≥т, своњх у¤вних друз≥в, ≥ ¤коњсь мит≥, дивл¤чись на дит¤чу гру, мати переконуЇтьс¤, що дитинча в≥дтворюЇ той св≥т у дивовижн≥й, химерн≥й в≥дпов≥дност≥ з≥ св≥том дорослим, у ¤кому вона живе.
∆ах ≥ в≥дчай проймають ≈лоњзу - ¤к бути дал≥? ≤ вона знову безпорадно кидаЇтьс¤ в спогади, т≥каючи в≥д гн≥тючоњ д≥йсност≥.
¬же багато рок≥в —ел≥нджер н≥чого не пише. ѕрактично завершивши ≥стор≥ю √лас≥в, зокрема старшого з них —≥мора, в≥н заглибивс¤ у медитац≥њ на теми сх≥дних рел≥г≥йно-ф≥лософських учень ≥ не приймаЇ журнал≥ст≥в, не даЇ ≥нтерв'ю, попри св≥тову свою славу. ѕошук його в житт≥ й л≥тератур≥ дав своњ насл≥дки. ≤деал≥стичн≥ побудови, химерний власний св≥т, у ¤кому живуть його героњ, сприймаютьс¤ читачами всього св≥ту, бажав цього автор чи н≥, ¤к протест, ¤к заперечненн¤ норм ≥ усталень фальшивого св≥ту наживи й кап≥талу, бездушного, антигуманного "американського способу житт¤".
ѕориванн¤ героњв —ел≥нджера до чистоти людських взаЇмин, до добра та справедливост≥, њхнЇ запереченн¤ ницост≥ та зла викликаЇ до них симпат≥ю ≥ нашого читача, в≥дкриваЇ перед ним ще одну стор≥нку в книз≥ житт¤ сучасноњ молод≥ —Ўј.
1984
« книги —ел≥нджер ƒж. ƒ. Ќад пр≥рвою у жит≥: ѕов≥ст≥, опов≥данн¤
.: ћолодь, 1984. (п≥сл¤мова, с. 268-270).
ѕрим≥тки:
* багато момент≥в статт≥ застар≥л≥ ≥ не зовс≥м точн≥, але ¤ збер≥гаю все ¤к Ї.
** "phony".
*** у пов≥ст≥ "«уњ".
ƒ. узьменко 2002